Баскетбольний клуб «Прометей» продовжує серію передсезонних інтерв’ю з гравцями. На цей раз ми поспілкувалися з новачком «Прометея», гравцем національної збірної України - Іваном Ткаченко. 

- Іване, вітаємо вас у «Прометеї». Розкажіть будь ласка як і коли вам надійшла пропозиція і чому ви вирішили продовжити кар'єру саме у нашому клубі? 

-По-перше, хочу всіх привітати, подякувати за шанс виступити в цьому інтерв’ю. Коли я приїжджав з «Черкаськими Мавпами» грати з «Прометеєм», під час рукостискань після гри тренери «Прометея» Ронен Гінзбург і Міленко Богічевіч казали: «добре граєш, нам подобається твій стиль гри». Коли «Прометей» почав набирати українських гравців цього літа, я зателефонував агенту і запропонував подзвонити в «Прометей», запитати, оскільки про мене добре відгукувалися. Агент подзвонив, Гінзбурга зацікавила ця пропозиція. Ми тоді поїхали на збір до Італії зі збірною. І за пару-тройку днів уклали контракт. 

-Тобто це була не пропозиція клубу «Прометей» до вас, а ви постукалися у двері клубу і вам відчинили?

-Так. Оскільки маю деякі проблеми з англійською мовою, то мені було б зручніше… Та і в принципі хотів грати в українському колективі в такий час, а не бути десь самому. Зрозуміло, що дружина і дитина постійно зі мною, підтримують, але все одно хотілося бути в українському колективі. 

- Попередній сезон і для «Черкаських Мавп» і для всіх українських команд завершився, м'яко кажучи, не так, як ми всі хотіли би. Що найбільше запам’яталося з тих днів, коли розпочалася повномасштабна війна? Які думки були? Що ти відчував?

-Дружина не хотіла мене відпускати, коли ми їхали зі збірною до Іспанії, оскільки відчувала, що щось трапиться, стовідсотково почнеться. Я казав: «ні, все буде добре, мені потрібно поїхати в збірну, це мій шанс».  Уже потім, коли дружина приїхала до мене до Риги, я їй розповів, що по дорозі до розташування збірної, ми обігнали три танки. Тоді думав, та нічого, це для перестраховки, сам себе заспокоював. 24 лютого вранці спочатку зателефонували батьки, але вони завжди рано прокидаються, живуть у селі. Тож я подумав, може випадково набрали. Але виявилося, що не випадково. Подзвонила дружина, було страшно за них. 

-Яке ваше ставлення до того, що наразі відбувається в Україні?

-Як і всіх адекватних людей - негативне. Особисто я завжди розповідатиму своїм дітям, поки у мене одна донька, і я розповідатиму, щоб вона знала, що це не якась там «спецоперація», що це війна, що росіяни приїхали проливати кров наших людей, наших дітей ні за що, що багато людей постраждали. 

-Чи правда, що ваш брат перебуває на фронті?

-Він перебуває в учебці. За спеціалізацією буде сапер. Наразі навчається. Звісно, я хотів би, щоб його нікуди не відправили. 

-Який настрій у нього, коли він з вами спілкується?

-Настрій позитивний. Він потрапив у добрий колектив. 

-Давайте переходити до баскетбольних справ. Ви догравали минулий сезон у Фінляндії. Яке враження від країни? 

-Пощастило, що моя команда була зі столиці. На виїзди ми їздили в значно менші містечка. Так, там гарно, красиві будинки, але столиця – є столиця. 

- У Фінляндії ви грали в одній команді з Петтері Копоненом. Розкажіть про партнерів по команді. Як вони до вас ставилися? Чого ви у них навчилися?

- Так, грав у одній команді з Копоненом, з Шоном Хаффом... Петтері знає російську мову, оскільки грав у «Хімках». Тому іноді спілкувався зі мною російською. Мене гарно прийняли до колективу. Я приїхав за сім матчів до стадії плей-офф. Мені сподобалося. Також там грав американський легіонер Сет Аллен – він найкращий друг Олексія Леня. Вони одночасно розпочали навчання в Меріленді. Сет розповідав, що коли Олексій приїхав до Меріленда, мав такі самі навички англійської, як я нині. Тому завдяки цьому йому було легше зі мною спілкуватися, він мене розумів. Я не досконало знаю англійську, однак намагався розповісти йому ту чи іншу історію. Через війну стався, так би мовити, поганий поштовх для мене перебороти англомовний бар’єр. 

-Чи навчилися ще чогось, крім англійської, від досвідченіших партнерів по команді? Маю на увазі, в сенсі баскетболу. Чи повернулися тим, ким були до цього? 

-Мені здається, повернувся сильнішим. Оскільки там були зовсім інші системи і в захисті, і в нападі. В Україні ми всі закриваємо середину і направляємо в лицьову лінію. Там усе навпаки, тому було дуже важко перебудуватися з захисту, який я грав усе життя. Однак мені постійно допомагали і тренерський штаб, і Петтері Копонен.  Гадаю, я виріс, адже це був мій перший досвід легіонера. Було інше навантаження, оскільки ти вже не рольовий гравець, а повинен щось давати команді, оскільки легіонер. Я звик, що я рольовий гравець, там десь на бекдорах, на підбираннях, відриви, триочкові. А тут треба було взяти м’яч, зіграти, потягнути на себе. В цьому і був досвід.  

-Після повернення ви стали, окей, поки що не зіркою, але чи не найголовнішим героєм в українському баскетболі. Багато фахівців та експертів зізнавалися, що не очікували від вас такого стрімкого прогресу. Липневі матчі за збірну зробили вас незамінним баскетболістом в ігровому малюнку Багатскіса. В чому секрет такого прогресу? 

-До зірки мені ще далеко. Та й взагалі, якби я навіть був би, скажімо, в якомусь топ-чемпіонаті, у мене такого немає, що я зірка. Корони немає, як буває у деяких гравців, котрі дають прогрес, зазнаються і йдуть на спад. У мене такого немає. Але дякую вам. Мені приємно. 

Я отримав більше впевненості, влився в колектив. Перші рази, коли приїздив до збірної, соромився йти на контакт з деякими хлопцями. Спілкувався тільки з тими, з ким був у юнацьких збірних – з Зотовим, з Сидоровим. Зі старших - лише з Пустовим. Мені здається, що 24 лютого в Іспанії на тлі війни ми дуже згуртувалися, всі один одного підтримували. Три дні були в Іспанії, потім полетіли до Риги, де були тиждень. Збиралися об 11 ранку і сиділи всі разом до ранку, дивилися новини, переживали один за одного. У Сергія Павлова батько пішов воювати в перші дні війни. Ми переживали всі разом і за його батька, і за всі сім’ї, які залишалися в Україні.

-Артем Пустовий розповідав, що його батьки залишилися на окупованій території. 

-Коли ми були у Фінляндії на товариському матчі, я чув як Артем спілкувався з родиною. З ними все гаразд, однак постійно чують гучні вибухи, постріли, ніби це десь за парканом. 

-Іване, ви казали, що зі старшими збірниками спілкуватися спочатку було не зручно. Про тих, з ким спілкувалися, ви сказали. А з ким було не так комфортно?

-Я не сказав би, що некомфортно. Просто не знав, як заговорити, з чого почати розмову з Олександром Липовим, з Денисом Лукашовим, зі Славою Кравцовим. А потім якось ми сиділи, жарти, жарти, жарти, і налагодився діалог, це мене розслабило, я пішов на контакт з усіма, і до мене пішли на зустріч. 

-За попередні півроку ви дебютували у національній збірній, отримали перший легіонерський досвід, ймовірно поїдете на свій перший ЄвроБаскет, у жовтні гратимете у Єврокубку. Дуже стрімкі зміни в кар'єрі. Скажімо, на початку року, ви могли уявити, що вже цього року гратимете на такому високому рівні? Про що ви мріяли?

-У мене завершувався контракт з «Черкаськими Мавпами». Агент сказав, що є 3-4 українські команди, які готові запропонувати хороші кошти. Я подумав «Дай Бог, щоб серед цих чотирьох команд був «Прометей». Дуже хотів до цього клубу, тому що і тренерський штаб хороший, і добрі українські гравці, і команда грала у Лізі чемпіонів, і я знав, що надалі будуть ще топовіші турніри. Я хотів потрапити до цього клубу, але думав «та ну, є кращі гравці, навіщо їм я, якщо є хтось кращий». Втім, сподівався, і все вийшло. 

-Матчі зі збірними Італії та Ісландії. Що можете про них сказати, проаналізувати результат? Особливо цікавить гра в Ісландії.

-У матчі з Італією ми дуже добре стартували. Нав’язували боротьбу на кожному сантиметрі майданчику. Ми боролися, давали їм бій. Італійці не очікували такого. Гадаю, вони очікували, що переїдуть нас на одній нозі і поїдуть до Італії пити вино. Але так не вийшло, ми нав’язали свою гру, ми їх били, і били впевнено. Перевага сягала 13 очок. Ми були впевнені в нашій перемозі. Ми розуміли це, розмовляли про те, що третя чверть у нас часто невдала. Мені здається, у 70% команд третя десятихвилинка є провальною. Гадаю, у нас була доля розслабленості. Ми знали, що італійці боротимуться, бо отримали прочухана від тренера. Ми знали, що вони летітимуть, використовуватимуть фастбрейк, бо вони команда, що біжить. Ми домовилися зривати атаки фолами, щоб збити темп, і далі нав’язувати свою гру. Але ми погано це робили, з п’яти фолів, тричі отримали два з фолом. Потім було декілька свистків, які нас зламали, коли або не було фолу, або його давали з таким запізненням, що ми уже починали бігти у швидкий відрив, і суддя свистить фол, що був три секунди назад. І в якийсь момент нас зламали певні рішення суддів. Деякі гравці почали витрачати емоції не в те русло – спілкуватися з арбітрами. А в кінці вже було важко наздогнати італійців, оскільки команда у них все таки досвідчена.  

-А щодо Ісландії?

-Це специфічна команда. У них один дуже високий гравець, як наш Пустовий. Решта маленькі. З ними було дуже важко, оскільки всі швидкі, моторні, ніхто за ними не встигав. Вважаю, передусім у захисті ми дали суперникам свободу, кожен стояв зі своїм гравцем і вони просто на пік-н-ролі, маючи швидкі ноги, досягали успіху. Ельвар Фрідрікссон – дуже швидкий, грав у топових чемпіонатах – обганяв нашого великого, якщо грали зміну, він давав великому, великий забивав, якщо не грали зміну, закидав сам, забив нам 27 очок. Все одно ми могли виграти, якби влучили, десь розумніше зіграли в нападі. Насправді багато факторів. Коли я підібрав м’яч у нападі, я міг його зразу добити і вже було б +1. А я не побачив, що нікого не було, вивів, втратив м’яч. Було важко грати через те, що ісландці – нестандартна команда, вони менші за всіх. У нас найнижчий гравець Ілля Сидоров, а в Ісландії перші номери ще нижчі. Було важко за ними встигати.

-Зазвичай вважається, що чим вища команда, тим вона в баскетболі сильніша. А у випадку з Ісландією виходить, чим вони нижчі, тим небезпечнішими виявилися для української збірної. 

-Да, так і вийшло. Саме в цьому аспекті було дуже важко з ними. 

-Іване, 25 втрат за матч. Що Айнарс Багатскіс вам сказав?

-Не забувайте, що нам свиснули фолів 10 у нападі, це теж рахується як втрата. Через це і вийшло так багато втрат. Я на сто відсотків упевнений, що нам дали не менше 10 фолів у нападі. В деяких моментах хотіли зіграти швидко. Бачиш, що можеш зіграти в дотик, віддаєш в дотик, і там десь трохи хтось чіпляє пальцем, траєкторія змінюється, забирають м’яч. Десь був сумбур, десь хтось забув сет,  не туди побіг, і на останніх секундах грали пік-н-рол, а там уже забили/не забили. Більше збивалися на індивідуальні дії. 

-Після цього матчу у нас дуже примарні шанси на вихід на чемпіонат світу. Який настрій в команді? Чи вірите ви досі в те, що збірна України зможе вийти з групи?

-Ми битимемося до останнього матчу. Шанси завжди є. Зараз вони зменшилися майже до мінімуму. Але все таки є. Треба грати кожен матч на перемогу. Головне, зробити максимум від своєї команди. 

-Далі на вас чекає ще одне серйозне випробування – чемпіонат Європи. Там на вас чекають збірні Греції, Італії, Хорватії… Який настрій в команді напередодні ЄвроБаскету?

-Настрій добрий. Там ще є Естонія і Великобританія. Ми налаштовуємося на ці дві команди, адже розуміємо, що це дві гри, в яких треба віддати все для перемоги. І це буде наш шанс вийти з групи. Зрозуміло, що ми боротимемося в кожній грі. Але ці дві збірні нам точно по зубах. 

-Щодо більш рейтингових команд. Чи боротиметеся за перемогу?

-Звісно, налаштовуємося. Я хотів би виграти у хорватів. Усі дивилися матч Хорватія – Фінляндія, де фіни перемогли в тому ж складі, що і в грі з нами. Якщо вони виграли цим складом у хорватів в топовому ростері, а ми поступилися фінам в овертаймі… Ми можемо нав’язати боротьбу кожній команді. Головне, вірити в себе і робити те, що робимо на тренуваннях, не ображатися один на одного, підтримувати, і все буде гаразд.  

-Іване, трохи поговоримо про «Прометей». Цікаві ваші думки щодо участі у Латвійсько-Естонській лізі. Чи думаєте про ці змагання? Чи всі думки сконцентровані на збірній?

-Ще навіть не дивився, які там команди. Знаю лише ВЕФ і «Тарту». Ще не цікавився, оскільки я в збірній. Те, що буде в «Прометеї», то буде в «Прометеї». Ми це дізнаємося зовсім скоро. Зараз я сконцентрований на збірній України. Хочеться вийти з групи і дійти якомога далі. 

-З клубом ви базуватиметесь у столиці Латвії. Які враження у вас від цієї країни?

-Гарні враження. Тут дуже велика підтримка українців, які сюди приїжджають. Гадаю, це одна з країн, яка нині віддає навіть більше українцям ніж своїм громадянам. Українців тут дуже люблять. Так, тут вистачає і росіян. Ми ходили на мітинг до російського посольства. Одна російська жіночка похилого віку почала нам розповідати, що маємо йти воювати. Але загалом усе добре. Мені дуже подобається в Ризі.  

-Чи встигли ви вже познайомитися зі своїми одноклубниками в «Прометеї»? Ростер сформовано. Дуже сильні виконавці виступатимуть в «Прометеї» цього сезону. Що можете сказати про склад команди?

-Всі основні гравці залишилися. За іменами, за рівнем гравців ростер дуже сильний. І думаю, ми зможемо дійти далеко в усіх чемпіонатах і деякі виграти. 

-Чи спілкувалися уже з головним тренером Роненом Гінзбургом після того, як вас підписали? Чи казав він, чого очікує від вас наступного сезону?

-Ні, я з ним ще не спілкувався. Він сказав, що вже в розташуванні клубу поговоримо. 

-Які ваші особисті плани на новий сезон? Чого ви хочете досягти разом зі збірною та з клубом?

-Зі збірною хочеться вийти з групи і пройти якомога далі. Побити наш рекорд - найвище місце для збірної України наразі шосте (на ЄвроБаскеті 2013 – Авт.). А з «Прометеєм» хочу грати кожен матч на перемогу. Гадаю, все буде в наших руках. 

- І наостанок вже традиційне звернення до вболівальників «Прометея». Що хочете сказати фанатам? 

-Коли опублікували новину, що я підписав контракт з «Прометеєм», мене привітали багато людей, відреагували на мої сторіз, писали, що хотіли бачити мене в «Прометеї». Мені це дуже сподобалося. Хочу сказати фанам «Прометея», що гратиму кожний матч на перемогу, додам нашій команді енергії позитивної. Вважаю, що я позитивна людина, можу дати добру енергію в роздягальні і вогню та гарних моментів на майданчику.