Днями молодь «Прометея», яка увійшла до складу команди під керівництвом Олександра Пащенка розпочала тренувальний процес у новому залі, що у Слобожанському. Пащенко відомий не тільки як тренер, який доклав руку до виховання половини гравців національної збірної, а й як гравець, котрому належить рекорд результативності сезону Суперліги 1999/2000. У матчі «Ферро» - «Азовбаскет» Олександр приніс запоріжцям 51 очко та став найрезультативнішим гравцем того чемпіонату – 24,1 очка в середньому за гру, обігнавши у цьому компоненті одного з найвідоміших снайперів в історії Суперліги Олександра Раєвського (23,9). Наш тренер також тоді був у символічній збірній Суперліги за версією газети «Команда». Прес-служба клубу поспілкувалася з новим тренером «Прометея» про його кар’єру, секрети виховання успішного баскетболіста та про подальші плани, завдання і цілі в роботі.

-Олександре Сергійовичу, раді, що ви приєдналися до нашої команди. Як виникла ця співпраця? Чому вирішили обрати «Прометей» для продовження роботи?

-Передусім я хочу подякувати керівництву клубу - президенту Володимиру Михайловичу Дубинському і генеральному директору Павлу Миколайовичу Чухно, який, власне, особисто і запросив мене до «Прометея». І я вдячний, що мене запросили займатися улюбленою справою. 

-За два дні до початку війни ви грали з БК «Маріуполь». Ранок 24 лютого змінив життя назавжди. Ви пам’ятаєте свої відчуття тоді? І що ви думаєте зараз про те, що відбувається в Україні?

-Відчуття непідробно страшні. Я досі не можу зрозуміти, за що, як і чому. Хтось не має змоги працювати через війну, через цих нелюдів. Звісно, передусім кажу про нашу сферу - спорт. Це вже не говорячи про те, скільки життів зіпсовано, скільки доль понівечено цією війною. Мало того, що вона впливає загалом на нашу країну і на нашу економіку, вона впливає на сім’ї, які змушені були роз’їхатися. Усе це жахливо.

-Повернімося до клубних справ. Розкажіть будь ласка про гравців, з якими ви працюватимете в «Прометеї», загалом про команду. Хто з вами працюватиме? Хто допомагатиме?

-Допомагатимуть Вадим Матюкевич і Олександр Медвідь. Це люди, яким я довіряю. З Олександром ми працювали в системі «Хіміка», він дуже кваліфікований фахівець. Вадима я знаю дуже давно. Ми з ним колись грали в одній команді, дружимо. Відповідно на нього випав вибір, адже ми завжди хочемо бути поряд з близькими нам людьми, навіть у спорті. 

-Щодо гравців. Як ви їх підбирали?

-Я їм сказав те саме – я зібрав тут найкращих, на мою думку. Якщо навіть я помиляюся, то ви зобов’язані стати найкращими. А далі це вже наша робота, наша спільна праця. Намагатимемося робити хлопців дійсно найкращими молодими гравцями. 

-Які завдання ставите перед хлопцями і перед самим собою?

-Завжди максимальні. Це знають і хлопці, котрих тут зібрано. Їм непотрібно щось пояснювати. Всі знають мене, чують. Якщо я чогось хочу, то хочу цього тільки максимально. Я знаю, що і керівники «Прометея» хочуть тільки максимуму. Ми старатимемося робити те, що від нас залежить, і те, що на сьогоднішній день хоче бачити керівництво.

-Як вам, до речі, новий зал? Сьогодні ви тренувалися в ньому.

-Зал… Це храм! Я завжди кажу, що ми заходимо в храм. На сьогоднішній день таких залів – на пальцях перерахувати. Якщо взяти ті умови, які тут створено, то, певно, в Україні не було таких і немає. Єдине, що колись було – у «Хіміка». Однак 20 років тому. Але з часом, звісно, стало гірше. А на сьогодні більше немає такого залу в Україні. 

-Олександре Сергійовичу, ви ТОП тренер України в роботі з молоддю. Про це красномовно свідчить факт, що половина гравців національної збірної України пройшли вашу школу. Поділіться секретом, як виховати майбутнього успішного баскетболіста? Мені здається, ніхто не знає це так, як ви. 

-Ну, якби я знав, у нас були би сильні збірні в усіх вікових категоріях. На рахунок того, що топ, не топ, дякую за комплімент, однак я завжди говорив і буду говорити, передусім гравців робить система. І ось на той момент вийшло так, що в «Хіміку» була дужа хороша система. А її створюють не один рік. Тому, вважаю, «Прометей» на початку шляху. А з огляду на те, як тут усе стараються організувати, впевнений – це питання не далекого майбутнього. На той момент «Хімік» йшов помаленьку, маленькими кроками до цієї системи. Тому це робота багатьох тренерів, усього клубу, а не робота якихось ТОП-тренерів або тренерів певної вікової категорії. На сьогоднішній день, як я вже говорив, має бути команда над командою. Плюс до всього цього потрібно шукати таланти. Адже якщо є талант, є два варіанти. Перший - не заважати йому, якщо він дійсно ТОП-талант. Другий – побачити цей талант, це означає, трошки підштовхнути, допомогти. 

-Як на мене, ви достатньо непублічна особистість. Про вас мало інформації, мало інтерв’ю з вами. Тому розкажіть, будь ласка, хоча б трошки про себе. Як ви полюбили баскетбол? У якому віці прийшли в спорт? Хто були ваші перші тренери?

-Я харків’янин. Почав займатися баскетболом у 10 років. До баскетболу і загалом до спорту мене залучав батько. У нього на той момент було багато друзів спортсменів і баскетболістів. Він сам не спортсмен, але так вийшло, що в колі спілкування були в основному баскетболісти. Він мене привів до тренера Олександра Зіновійовича Бабушкіна. Бабушкіних було двоє братів – один тренер, другий суддя. З часом я потрапив до Сергія Максимовича Покровенка. А далі - до Інституту фізкультури, де Владислав Миколайович Гудімов також узяв участь. Скажемо так, я збірна солянка, до мене доклали руку багато фахівців. Утім, передусім, я люблю цей вид спорту і завжди ставлю перед собою завдання перемагати. Я був жадібний до м’яча, хотів закидати. Свого часу мене запросив президент «Запоріжжя» Валерій Альбертович Елькінсон. Тобто перші кроки в дорослому баскетболі я робив у Запоріжжі. Я вдячний Валерію Альбертовичу, ми з ним спілкуємося, він дає поради, у нас залишилася баскетбольна дружба через роки. А далі мою кар’єру всі знають. Я розповів про початок свого баскетбольного шляху. 

-Ви жорсткий, авторитарний тренер? Чи це все таки частина професії?

-Скажемо так, я не самодур. Жорсткий. Це є. Це всі знають. 

-Ви працюєте з молоддю. А чи є бажання, мета працювати з дорослою командою? 

-Моя перепона в тому, що не знаю англійської мови. Відповідно, не маю змоги працювати на високому рівні. На знаючи мови, я не можу зрозуміти менталітет людини, яка приїжджає грати в моїй команді, я не можу її зрозуміти, не можу спілкуватися. 

-Ви на своєму місці?

-Так.

-Не можу не запитати про попередні матчі збірної України, в яких, власне, і брали участь ваші колишні гравці. Що скажете про ігри з Грузією, Македонією та Іспанією?

-Я радий за хлопців. Сьогодні без натуралізованого гравця українці непогано справляються з цією позицією, мають непоганий вигляд, так, з деякими проблемами, десь бракує загального малюнку гри, оскільки терміни підготовки обмежені. А якщо говорити про характер, про бажання представляти країну, сьогодні у збірної з цим немає проблем.

-Що під силу цій збірній на ЄвроБаскеті 2022, на вашу думку? Олександр Волков, наприклад, наголошує, що зараз найталановитіша збірна за останні 20 років…

-Я згоден, що це талановита збірна. Але давати якісь прогнози неможливо. На сьогоднішній день баскетбол у всіх країнах настільки вирівнявся, що наразі всі можуть піднести сюрприз. Так, у нас непогана група, все можливо. Однак ми можемо перемогти будь-яку команду, і будь-якій поступитися. Як приклад, ігри зі збірною Грузії, ми їх і обіграли і прикро поступилися. Ми вболіватимемо і сподіватимемося, що наші хлопці дійсно будуть найкращими. 

-Що ви сказали би вболівальникам «Прометея» від себе особисто?

-Хочу побажати сил і миру. Нехай баскетбол дійсно відволікає від того, що нині відбувається. Вболівальникам «Прометея» я хочу сказати, що ми робитимемо все можливе, щоб прославляти клуб. Я завжди кажу хлопцям, ми за це маємо боротися (ред. показує на логотип), за те, де ми зараз перебуваємо.